Шалом!
Чи ти знаєш що у часи Авраама сережку у вусі носили зовсім не для краси? Сережка у вусі це стародавній символ божественного служіння, сережку носили жерці, священники... власне тому Моше попрохав, щоб євреї познімали свої сережки з вух (Шемот (Вихід) 32:2) ... адже вони символізували поклонніння іншим богам, а як відомо не можна служити двом панам.
Чи можна носити сережки? Це запитання риторичне. Для початку звернемося до Тори (Шемот 21:6). Хто мав право носити сережку у вусі? Раби! Не просто раби, але раби які навічно посвятили своє життя служінню своєму господарю... "Пан підведе раба до жерців (левитів) Бога і підведе його до дверей або одвірків і проколе перед жерцями йому вухо шилом і раб буде служити пану довічно"... А оскільки сережка саме виступала символом посвячення, тому її носили жерці тобто ті хто посвятив своє життя служінню Богу.
Тепер ти розумієш, що значення слів "Ти візьмеш Левитів для Мене - Я Ягава - замість кожного перворідного з синів Ізраїля" (Бемідбар (Числа) 3:41). Це означає що Левити стали тією викупною жертвою яка належела Богу Ягава тобто вони навічно стали рабами Бога і виконували службу в храмі - саме тому вони повинні були носити сережку у вусі. В Бемідбар 8:14 Бог Ягава говорить "І ти відділи Левитів з посеред Ізраїля і стануть вони Моїми Левитами".
Тому якщо ти носиш сережку чи ти посвятив своє життя Богу? чи це тільки заради краси?
А тепер повернуся до козацтва... Може ти знаєш що деякі з-поміж козаків також носили сережку! У вигляді півмісяця (півмісяць символізує усі 12 племен Ізраїля так само як і 12 камінців на одязі першосвященника). Чому козаки носили сережку? Існує багато домислів але правда одна - серед козаків були ті хто виконував обов"язки священника (тобто у них не було священників у сучасному розумінні цього слова) саме козаки з сережкою у вусі виступали цими священниками - адже їх головна мета полягала у служінні Богу Ягава. Хочеш дізнатися більше? Читай мою книгу, яку можна знайти тут англійською мовою "David kingdom - revealing truth" - Author: Bonna Shejve
Щиро твоя,
Бонна