" Робота – останнє пристановище для тих, хто більше нічого не вміє робити." - Оскар Уальд
Це дуже сумна але справедилва фраза, пошук роботи залишається останньою надією тих, хто по-іншому не бачить свого життя. І дуже часто люди роблять не те що хочуть. І це найжахливіше. Але життя насправді зовсім не таке, воно різнобарвне кольорове і веселе. Чому ж люди не бачать у ньому щастя?
Більшість з нас не уявляють свого життя без роботи. Але насправді робота виснажує нас і не дає повністю себе реалізувати. Напевно кожному з нас знайомий вислів "вижатий як лимон". Ми працюємо по вісім-десять годин на чужу людину а щоб займатися власними проектами у нас уже не залишається часу. Я провела невеличке дослідження в якому визначила для себе найпродуктивніші години роботи - як правило вони припадають на ранок до 12 години. До шостої вечора (навіть нічого важкого не робивши тобто займаючись вправами або сидячи за компʼютером (або готуючи суп) я втомлююся а після 9 вечора мої повіки злипаються і я просто таки засинаю (інколи не в той момент коли потрібно). Робочий день людини це 9 годин - ні я не помилилася - якщо ти працюєш з 9 ранку до 6 вечора - ти на роботі протягом 9 годин - і неважливо що тобі дають годину на перерву. Після такого продуктивного дня ві думки про започаткування власної справи зникають в нікуди. Ти ніби потрапляєш у колесо безвиході і чим більше намагаєшся з нього вирватися тим сильніше воно тебе затягує. Ти не встановлював цей робочий графік - це зробили замість тебе і неухильно дотримуються спокон віків. Ці 9 годин проведені на роботі фактично назавжди втрачені. Ти не зможеш побачити свою доньку і сина не будеш писати свій бізнес план і не знімеш перші кроки твого малюка на камеру.. Ці всі речі пройдуть повз тебе коли ти працюватимеш на когось іншого. І хтось інший купуватиме твій час щоб реалізувати те що ти не можеш собі дозволити... Саме тому час задуматися над тим як виплутатися з такої халепи... і стати знову щасливим.
Прочитала одного листа, який прямо таки роздирає душу. Лист від одного програміста, який дуже любив займатися програмуванням. Цей хлопчина підмітив дуже цікаву деталь - ніхто не зобовʼязаний сидіти по 8 годин в офісі... і те що люди називають роботою насправді рабство. Офісне рабство. Саме тому інтерес до роботи зникає тоді коли людей до чогось примушують. Наприклад до просижування за компʼютером коли ти загіпнотизовано дивишся на нього замість того щоб насолоджуватися сонцем, радіти і відчувати себе вільним. До речі слово робота походить від слова "раб", а слово звільнення від слова "воля"... До речі, навіть у давні часи зарплатти як такої у рабів не було але погляньте на схожість - зарплати у сучасному світі вільній людині вистачає лише для того щоб покрити свої базові потреби (такі як потреба у їжі, одязі, житлі, оплаті комунальних послуг, дозвіллі). Звісно все зроблено для того, щоб людина невтомно трудилася і приносила дохід "рабовласнику"... Допоки офісний режим існує а це фактично 9 годин найкращого найпродуктивнішого часу людини вона ніколи не буде вільною... Сучасне рабство полягає у 40 годинах на тиждень робочого часу.
І насправді ті хто шукає роботу на часткову зайнятість стикаються з різними перепонами на своєму шляху адже або роботодавець незгідний на робочий час 2-3 години або оплату ставить дуже низьку (таку щоб навіть не покривала двох-тижневих витрат). І автор листа запитує як вибратися з цього замкнутого кола. Що робити? Як на мене відповідь очевидна - кидати все і йти за своєю мрією)
Насправді у кожного з нас є свої ідеї, свої бажання і свої мрії. Але є жорстока реальність. І більшість з нас не готові пожертвувати куском хліба щоб реалізувати їх. Наспрвді люди вибирають сите сьогодні аніж омріяне і недосяжне завтра. Навіть є така приказка - "краще синиця в руці аніж соловей в небі". Але й ті що йдуть проти більшості. Вони не такі як усі. Вони вміють жертвувати. Я вважаю, що самопожертва це вершина до чого повинні прагнути люди. Навчитися терпіти голод і злидні заради вищої мети. Але таких ідеалістів мало. Більшість краще будуть нудьгувати на нецікавій роботі аніж пожертвувати своїми доходами (і стабільною роботою) заради власних мрій. Власне тому і трагедія століття - люди які з виду виглядають успішними і забезпеченими насправді сидять на антидепресантах і заливають своє горе алкоголем. Чому так відбувається тому що у людини немає мети. Вона бачить свою роботу беззмістовною і нецікавою. Насправді їй важко тепер щось вирішувати. Життя здається немає змісту. Найкращі роки залишилися позаду.
Але є і інші - володарі своєї долі які ніколи нікого не слухали але завжди йшли до своїх мрій. Вони знають що вони праві - і знають краще за інших де знайти щастя і як цього досягнути - вони готові йти на самопожертви. Для них короткочасне задоволення потреб (базові потреби) не мають значення. Лише є одна велика ціль. І на шляху якої немає перешкод. Можливо цей шлях буде довгим, і заплутаним, можливо він навіть буде жорстоким і несправедливим але цей шлях треба пройти. Інакше не можна нічого досягнути. Ці люди насправді щасливі - вони не маючи нічого - мають усе. Увесь світ перед їхніми очима і вони багаті тим що можуть насолоджуватися його красою. Хіба це не найбільше багатство у житті?
Тому хоча і запитання як стати щасливим є простим відповідь на нього неоднозначна. Тобі потрібно зробити вибір - і зрозуміти що для тебе важливіше - чи гроші і комфорт які ці гроші забезпечують чи втілення своєї мрії. Як говорив Ісус "Продай все своє майно і роздай бідним а потім приходь і йди за мною" - це ключ до щастя. Якщо ти готовий іди на жертви жертвуючи власним благополуччям заради втілення твоєї мрії то вона неодмінно здійсниться. Якщо ж комфорт і достаток стоїть на першому плані у тебе тоді тобі за десятки років здаватиметься життя мізерним і беззмістовним адже за гроші щастя не купиш, його можна здобути тільки самовідданою самопожертвою. У цьому заключається щастя - чи продаєш ти душу дияволові за гроші чи залишаєш собі і знаходиш спокій для власної душі.