Гасай-Коло та Довгий Хвіст

Товариство, що зібралося на березі, виглядало вельми чудернацько: пір'я у птахів позаболочувалося, а на звірятах позлипалася шерсть. З усіх капотіла вода, усі були в лихому гуморі й почувалися вкрай незатишно.

Звісно, відразу постало питання, як обсохнути, тож вони почали радитися. За кілька хвилин Аліса вже розмовляла з кожним запанібрата, наче знала їх усе життя. Щоправда, вона мала довгеньку суперечку з Лорі, яка врешті набурмосилась і сказала:

- Я за тебе старша, і мені краще знати!

Аліса не могла з цим погодитись, бо не знала скільки Лорі має років, а позаяк та вперто відмовлялася назвати свій вік, то більше говорити не було про що. Нарешті Миша (здається, найавторитетніша тут особа) гукнула:

- Прошу всіх сідати і слухати мене уважно! Зараз ви в мене й не зогледитесь, як будете сухі!

Усі слухняно посідали кружкома, а Миша стала посередині. Аліса не зводила з неї очей - потерпала, що схопить нежить, якщо зараз же не обсохне.

- Кх-кх! - діловито прокашлялася Миша. - Готові? Викладаю найсухіший у світі матеріал. Прошу уваги! "З благословення папи римського Вільгельм Завойовник хутко підкорив англійців,  яким бракувало вождів і для яких узурпація та завоювання стали річчю вельми звичайною. Едвін, граф Мерсійський, та Моркар, граф Нортумбрійський...

- Бр-р-р! - здригнулася Лорі.

- Даруйте! - підкреслено чемно мовила Миша, насупившись. - Ви щось сказали?

- Ні, ні, то не я, - заперечила Лорі.

- А мені здалося, що ви, - мовила Миша. - Отже, слухайте далі: Едвін, граф Мерсійський, та Моркар, граф Нортумбрійський, виступили на підтримку Вільгельма, і навіть Стиганд, єпископ Кентерберійський і великий патріот, вельми доцільним знайшов те...

- Знайшов що? - поцікавився Качур.

- Знайшов те, - з серцем відповіла Миша. - Ви не знаєте, що означає "те"?

- Знаю, і дуже добре, коли це "те" знаходжу я, - заявив Качур. - Найчастіше це жаба або хробак. А що, скажіть, будь ласка, знайшов єпископ?

Миша пустила це запитання повз вуха і квапливо повела далі:

- ...вельми доцільним знайшов те, аби вийти разом із Едгаром Ателінгом Вільгельмові назустріч і запропонувати йому корону. Спершу Вільгельм поводився стримано, але нахабство його норманів..." Ну, як ти, голубонько? - звернулася вона до Аліси.

- Мокра як хлющ, - журливо відповіла Аліса. - По-моєму, від цього сухого матеріалу я ані трохи не обсихаю.

- У такому разі, - врочисто заявив Додо, підводячись на ноги, - у такому разі я пропоную проголосувати за ухвалу про закриття нашого зібрання заради негайного вжиття енергійніших заходів...

- Говори по-людському! - сказало Орлятко. - Я не знаю й половини усіх цих учених слів! Втім, хтозна, чи ти й сам їх знаєш!

І Орлятко нахилило голову, приховуючи посмішку. Декотрі птахи захихотіли, не криючись.

- Я хотів просто сказати, - ображено озвався Додо, - що нема кращого способу обсохнути, як Гасай-Коло!

- Скажіть, а що воно таке - Гасай-Коло? - спитала Аліса не з цікавості, а через те, що Додо значливо замовк - мабуть, сподівався на питання, якого, здається, ніхто не збирався ставити.

- О! - вигукнув Додо. - Я вам не скажу, зате покажу.

(Можливо, одного зимового дня воно тобі теж стане в пригоді, тому я розповім, що затіяв Додо.)

Найперше він накреслив маршрут Гасай-Кола у формі неправильного кола ("Правильність форми не має значення", - зазначив Додо), а тоді уздовж нього розставив учасників - кого де. Команди "Раз, два, три - руш!" не було - всі пускалися бігти самі й спинялися коли заманеться, тому визначити, коли Гасай-Колу кінець, було не так то й просто.

Десь через півгодини, коли всі вже були сухісінькі, Додо зненацька вигукнув:

- Гасай-Колу кінець!

Усі з'юрмилися довкола нього, тяжко відсапуючи і допитуючись:

- А хто ж переможець?

На таке запитання Додо не вмів відповісти, не покрутивши добряче мізками. Він довго сидів непорушно з притиснутим до чола пальцем (поза, в якій найчастіше можна бачити Шекспіра на портретах), а всі тим часом мовчки ждали.

Нарешті Додо оголосив:

- Переможці - всі, і кожен повинен дістати приз.

- А хто їх роздаватиме? - озвався цілий хор голосів.

- Як це хто? Вона! - сказав Додо, вказавши пальцем на Алісу.

Всі одразу оточили Алісу, безладно лементуючи:

- Призи! Призи!

Аліса й поняття не мала, що робити; в розпачі вона сягнула рукою до кишені і вийняла звідти пакетик цукатів (на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику - вистачило якраз усім.

- Але і їй належиться приз, - зауважила Миша.

- Певна річ, - дуже поважно відповів Додо.

І, повернувшись до Аліси, спитав:

- А що ще є у тебе в кишені?

- Тільки наперсток, - скрушно відказала Аліса.

- Давай сюди, - сказав Додо.

Тоді всі знову з'юрмилися навколо Аліси, і Додо урочисто вручив їй наперсток.

- Зробіть нам таку ласку, - сказав він, - прийміть цей найелегантніший у світі наперсток!

Коротеньку його промову було зустрінуто загальними оплесками.

Така церемонність здалася Алісі безглуздям, але всі мали такий поважний вигляд, що вона не посміла зареготати. Вона не знала, що й казати, тож просто вклонилася і взяла наперсток з якомога урочистішим виглядом.

Далі прийшла пора ласувати цукатами, і тут не обійшлося без ґвалту й колотнечі, позаяк великі птахи ремствували, що не встигли розкуштувати свого приза, а маленькі ним давилися, і їх раз у раз доводилося гупати по спині.

Нарешті, коли було вже по всьому, вони знову посідали кружкома і попрохали Мишу розповісти щось іще.

- Пам'ятаєте, ви мені обіцяли розказати свою історію, - нагадала Аліса, - звідки можна буде дізнатися, чому ви ненавидите ко... і со... - додала вона пошепки, остерігаючись, як би не образити її знов.

- Моя історія, хвакт звісний, довга і сумна, - з зітханням промовила Миша.

- Як хвіст мій? - перепитала Аліса, не розчувши гаразд Мишиного "хвакт звісний" (саме так у неї вийшло). Авжеж, він у вас і справді довгий, але чому сумний - ніяк не збагну.

І, доки Миша говорила, Аліса не переставала гадати, до чого тут мишачий хвіст.

Тож історія Миші в її уяві прибрала десь та кого звивистого вигляду:

              Стрів*
              Мурко мишку
                в хаті і почав
            їй казати: "Я тебе
позиваю, ходім,
   мишко, на суд;
         відкладать
             не годить- 
                 ся: будем
                     нині су- 
                        диться,
                            бо на мене
                              з безділля
                      напав уже
                нуд". Каже
            мишка Мур- 
        кові: "Що за
          суд безго- 
                 ловий?
                    Ні судці, ні
                            підсудка
                                  ми не
                                    знайде- 
                           мо тут".
                    "Сам я вис- 
              туплю хутко
        за суддю
  й за під- 
            судка;
                        вже
                                  і ви- 
                                            рок
                                                    го- 
                                                то- 
                                           вий:
                                         то- 
                                    бі,
                                ми- 
                                        ш- 
                                               ко,
                                                       ка- 
                                                            пу- 
                                                        т
                                                    ! 
                                                   

- Ти не слухаєш! - гримнула на Алісу Миша. - Про що ти думаєш?

- Вибачте, будь ласка, - сумирно сказала Аліса. - Ви вже, мабуть, чи не на п'ятій звивині зі слів?

- На п'ятому з ослів! - люто крикнула Миша.

- На п'ятому з вузлів? - спантеличено перепитала Аліса. - Ой, дайте, я допоможу розплутати!.. (Вона завжди готова була стати комусь у пригоді.)

- Нема що давати! - сказала Миша, підвівшись і йдучи геть. - Знущаєшся, так? Наплела сім мішків гречаної вовни!

- Я ж не зумисне! - промовила бідолашна Аліса. - Ви така вразлива, далебі!

Миша тільки забурчала у відповідь.

- Будь ласка, верніться і докажіть свою історію! - гукнула їй услід Аліса.

- Будь ласка! - загукали хором усі решта.

Але Миша лише роздратовано тріпнула головою і наддала ходи.

- Як шкода, що вона пішла! - зітхнула Лорі, тільки-но Миша зникла з очей.

А стара Крабиха скористалася з нагоди, щоб напутити свою дочку:

- Отак-то, рибонько! Це тобі наука: треба стримуватися в косючих ситуаціях!

- Прикуси язика, мам! - огризнулося Крабеня. - Ти навіть устрицю виведеш із терпіння!

- От якби тут була наша Діна, - голосно сказала Аліса, не звертаючись ні до кого зосібна. - Вона б швидко принесла її назад!

- А хто така Діна, дозволь спитати? - озвалася Лорі.

Аліса аж засяяла, бо ладна була день і ніч говорити про свою пестунку.

- Діна - то наша киця. Вона так хвацько ловить мишей! А бачили б ви, як вона полює на пташок: раз - і нема!

Ця тирада справила на товариство глибоке враження. Декотрі пташки відразу поспішили від біди чимдалі. Стара Сорока стала дуже ретельно кутатися в шалик, примовляючи:

- Думайте, що хочете, але я мушу йти додому. Нічне повітря - не на моє горло!

А Канарка тремтячим голосом почала скликати своїх діток:

- Ходімо, любесенькі! Вам давно пора в люлю!

Отак, під різними приводами, всі розійшлися, й Аліса зосталася сама.

- І хто мене тягнув за язика згадувати Діну! - сумно подумала вона. - Здається тут, унизу, ніхто її не любить, а я певна, що вона - найкраща киця у світі! О, Дінонько, Діно! Чи ми ще стрінемося знову, чи вже навіки розійшлись?.

І бідолашна Аліса знову залилася слізьми - так самотньо й пригнічено вона почувалася.

Однак трохи згодом до неї долинуло дрібне тупотіння, і вона рвучко підвела голову: може, то Миша передумала і вертається доказати свою історію?