Технології

Details: Parent Category: Bonna Shejve Space; Category: Технології; Published: 13 June 2020; Hits: 498

Дуже часто трапляється що потрібно відредагувати аудіо-доріжку, але як це зробити?

Це дуже просто і я тобі в цьому допоможу - спочатку скачуєш безкоштовну програму на офіційному сайті Audacity. Ця програма працює на всіх операційних системах, вона проста і зручна і власне не вимагає багато ресурсів від комп"ютера.

Після того як програму встановлено на твій комп"ютер потрібно трошечки попрацювати з налаштуваннями (вибрати мікрофон, гарнітуру і т.д). І ось можна записувати!

Для початку тобі потрібно натиснути червону кнопку як це показано на малюнку - з цього моменту запис пішов!

Щоб зупинити запис просто натисни на чорний квадратик що поряд.

Далі тобі потрібно буде позбутися шуму (це як правило білі шуми, комп"ютер). Для цього спочатку виділи зону без твого голосу, потім зайди у вкладку "Ефекти" та вибери "Зменшення шумності" і вибери "Створити модель шуму", як це показано на знімку екрану:

Далі тобі потрібно виділити всю аудіо-доріжку і використати цей фільтр для неї, ти помітиш що якість твоєї доріжки істотно поліпшилася. Далі тобі потрібно збільшити гучність - для цього знову зайди у вкладку "Фільтри" та вибери "Компресор" як це показано на знімку екрана:

Далі тобі потрібно нормалізувати доріжку до -3,5 (або -3) Дб. Для цього знову зайди у вкладку "Фільтри" та вибери "Нормалізація".

Далі просто збережи файл у форматі mp3. Для цього зайди у вкладку "Файл" та вибери "Експорт як mp3". Ти можеш вибрати якість звучання від середньої 145 до високої 320 кб/с, зауваж що якщо ти збережеш доріжку у високій якості вона буде займати у тебе досить багато місця.

Ти можеш подивитися відео як редагую аудіо-доріжки в Audacity я. Там є звісно багато додаткових параметрів, але мені достатньо кількох.

Details: Parent Category: Bonna Shejve Space; Category: Технології; Published: 14 May 2020; Hits: 1533

Свідчить Аліса

- Я тут! - гукнула Аліса і, геть забувши, як вона виросла за останні кілька хвилин, підхопилася так рвучко, що подолом спідниці змела з лави всіх присяжних просто на голови публіці. Бідолахи заборсалися на підлозі, наче золоті рибки з акваріума, якого вона перекинула ненароком на минулому тижні.

- Ой, даруйте - зойкнула перестрашена Аліса й кинулася гарячкове їх підбирати.

Їй і досі не йшов з голови випадок із золотими рибками, і чомусь здавалося, що коли присяжних негайно не позбирати й не посадовити назад, вони неодмінно повмирають.

- Суд не продовжить роботи, - оголосив Король замогильним голосом, - доки всі присяжні не будуть на своїх місцях.

- Усі! - повторив він з притиском і блимнув спідлоба на Алісу.

Аліса глянула на лаву й побачила, що зопалу посадовила Ящура Крутихвоста догори ногами, і тепер бідолаха тільки скорботно помахував хвостиком, неспроможний перевернутися.

Вона мерщій вихопила його звідти й посадовила як слід. "А втім, це йому мало допоможе, - сказала вона подумки. - Вниз головою чи вгору - користь однакова".

Тільки-но присяжні трохи очуняли й повіднаходили свої таблички та пера, вони заходилися завзято писати історію цього нещасливого випадку - всі, окрім Ящура, який, видно, був надто ошелешений, аби щось робити. Він тільки сидів, роззявивши рота і вп'явши очі у стелю.

- Що тобі відомо по суті справи? - звернувся Король до Аліси.

- Нічого, - відповіла вона.

- Зовсім нічого? - напосідав Король.

- Зовсім, - повторила Аліса.

- Це дуже важливо! - відзначив Король для присяжних.

Ті вже кинулись були писати, коли це втрутився Білий Кролик.

- Неважливої Ваша величність, звісно, це мали на увазі, чи не так? - проказав він вельми шанобливо, хоч лице йому кривилося в жахливих гримасах.

- Я Неважливо, так, так, звичайно, я це мав на увазі - квапливо поправився Король і забубонів собі під ніс: "Важливо-неважливо, важливо-неважливо..." - мовби пробував на вагу, котре слово краще.

Дехто з присяжних записав «важливо», дехто «неважливо». Аліса це дуже добре бачила, бо вже виросла так, що могла легко зазирнути до їхніх табличок. "Але яке це має значення", - вирішила вона про себе.

Зненацька Король, який ось уже кілька хвилин грамузляв щось у записнику, вигукнув:

- Тихо! - і зачитав:

"Закон Сорок другий. Всім особам заввишки в одну милю і вищим покинути судову залу».

Всі прикипіли очима до Аліси.

- Це я - заввишки в одну милю? - перепитала Аліса.

- Так, - сказав Король.

- А, може, і в дві, - докинула Королева.

- Ну й нехай, але я не вийду, - сказала Аліса. - Тим більше, що це не правильне правило - ви його щойно вигадали.

- Це найдавніший закон у записнику, - заперечив Король.

- Тоді це мав би бути Закон Перший.

Король зблід і поквапливо згорнув записника.

- Обміркуйте вирок, - тихим тремтячим голосом звернувся він до присяжних.

- Даруйте, але це ще не все, ваша величносте, - підскочив до нього Білий Кролик. - Ось письмове свідчення, щойно знайдене.

- І що там? - спитала Королева.

- Я ще не дивився, - відповів Кролик, - але, схоже, це лист, написаний підсудним до... до когось.

- Звичайно, до когось, - озвався Король, - бо писати до нікого було б, знаєте, просто неграмотно.

- А кому він адресований? - запитав один з присяжних.

- Нікому. Зверху взагалі нічого не написано, - відповів Кролик, розгортаючи аркуш, і додав:

- Та це ніякий і не лист, це - вірш.

- Написаний рукою підсудного? - поцікавився інший присяжний.

- Ні, - відповів Кролик, - і це мене найбільше дивує.

(Присяжні спантеличились.)

- Він, певно, підробив чужу руку, - вирішив Король.

(Обличчя присяжних просвітліли.)

- Даруйте, ваша величносте, - озвався Валет, - я вірша не писав, і ніхто цього не доведе: там нема мого підпису.

- Якщо ти не поставив підпису, - зауважив Король, - то тим гірше для тебе. Без сумніву, ти мав якийсь лихий намір, - інакше підписався б, як усі порядні люди.

Ці слова зняли бурю оплесків: вперше за цілий день Король озвався справді розумним словом.

- Це доводить його провину! - мовила Королева.

- Нічого це не доводить! - сказала Аліса. - Ви ж навіть не знаєте, про що той вірш.

- Читай вірша! - звелів Король.

Білий Кролик надяг окуляри.

- Звідки починати, ваша величносте? - запитав він.

- З початку, - глибокодумно відповів Король, - і читай до кінця. А тоді - закінчуй.

І Білий Кролик прочитав такого вірша:

Я знаю від них, що ви в неї були
Й сказали про всіх навпростець.
Вважає вона, що я гідний хвали,
з мене поганий плавець.

Він їм передав, що я не пішов
(Ми знаємо, звідки й куди):
Якщо вона справу порушить ізнов,
То вам не минути біди.
[116]

Я дав їй один, вона йому - два,
А ви нам, здається, три.
Та всі повернулись від нього до вас.
Все ясно: крути - не крути.

Коли ж доведеться мені чи їй
Відповідати за те,
Він вірить, що ви їх, як нас колись,
воленьку віддасте.

Ще доки на неї дур не найшов,
ви в понятті моїм
муром, який недоречно зійшов
Між нами, між ними й між ним.

Що їй вони любі - йому не кажіть,
(Ціну треба знати словам):
До вічного віку секрет бережіть,
Мені лиш відомий та вам.

- Це найважливіше свідчення, яке ми сьогодні чули, - потер руки Король. - Отож нехай присяжні...

- Якщо хтось із них розтлумачить цей вірш, - перебила його Аліса (за останні хвилини вона так виросла, що вже анітрохи не боялася перебити Короля), - я дам йому шість пенсів. Я не бачу в ньому ані крихти глузду!

Присяжні занотували в табличках: «Вона не бачить у ньому ані крихти глузду», - але розтлумачити вірш не зохотився ніхто.

- Якщо у вірші нема глузду, - сказав Король, - то нам і гора з пліч, бо тоді не треба його й шукати.

Він розправив аркуш на коліні і, заглядаючи туди одним оком, додав:

- А втім, а втім... Певний глузд, бачиться, тут усе-таки є... «Хоч з мене поганий плавець»?.. Ти теж чомусь не любиш плавати, га? - звернувся він до Валета.

Валет сумно похитав головою.

- Хіба по мені видно? - запитав він. (Не видно було б хіба сліпому - він був картонний.)

- Поки що сходиться, - сказав Король і далі забурмотів. - «Ми знаємо, звідки й куди...» - це, звісно, стосується присяжних... «Я дав їй один, вона йому - два» - то ось що він робив із пиріжками!..

- Але далі сказано: «Та всі повернулись від нього до вас», - зауважила Аліса.

- Певно, що повернулись! - тріумфально вигукнув Король, показуючи на таріль з пиріжками. - «Все ясно, крути - не крути...»

- А далі це: «Ще доки на неї дур не найшов...» На тебе ж, любонько, здається, ніколи дур не находить? - звернувся він до Королеви.

- Ніколи! - ревнула Королева й пожбурила чорнильницею в Ящура.

(Горопашний Крутихвіст облишив був писати пальцем, побачивши, що це марна трата часу, але тепер, коли чорнило патьоками стікало йому по обличчю, почав підставляти пальця під нього і знову гарячково водив ним по табличці.)

- Правда, не находить? - перепитав Король, лукаво мружачи очі.

- Ні! Ні! - затупотіла ногами Королева.

- Тоді суддя тут правди не знаходить, - сказав Король, з усміхом обводячи очима залу.

Запала гробова тиша.

- Це каламбур, - ображено додав він, і всі засміялися.

- Нехай присяжні обміркують вирок, - повторив Король уже чи не вдвадцяте за день.

- Ні, ні! - урвала Королева. - Спершу страта, а тоді вирок!

- Нісенітниця! - голосно вигукнула Аліса. - Як могло вам таке прийти в голову!

- Замовкни! - крикнула Королева, буряковіючи.

- Не замовкну! - відповіла Аліса.

- Відтяти їй голову! - вереснула Королева.

Ніхто не ворухнувся.

- Та хто вас боїться! - сказала Аліса, яка на той час уже виросла до своїх звичних розмірів. - Ви ж просто колода карт!

Тут раптом усі карти знялися в повітря й ринули на неї. Аліса ойкнула - чи то з переляку, чи спересердя, - почала від них відбиватися і... побачила, що лежить на березі, поклавши голову сестрі на коліна, а та обережно змахує їй з обличчя сухі листочки, звіяні вітром з найближчого дерева.

- Алісо, люба, прокинься! - сказала сестра. - Та й довго ж ти спала!

- Зате який дивний сон я бачила! - сказала Аліса і стала переповідати все-все, що їй запам'яталося з незвичайних пригод, про які ти щойно прочитав.

Коли вона скінчила, сестра поцілувала її, мовивши:

- Що й казати, моє золотко, сон і справді дивний. Але вже вечоріє - біжи-но пити чай.

Аліса підвелася і щодуху побігла додому, не перестаючи дивуватися, який же чудовий їй наснився сон.

А сестра так і залишилася сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як сідає сонце, і думала про малу Алісу, про всі її дивовижні пригоди, аж поки й сама не поринула в сон...

І найперше наснилася їй сама Аліса: тендітні руки малої знов обплели її коліна, а ясні, жваві оченята заглядали їй у вічі... Вона чула всі відтінки її голосу, бачила, як Аліса звично стріпує головою, відкидаючи непокірні пасма волосся, що вічно спадали їй на очі. І доки вона отак уважно слухала (так їй, принаймні, здавалося), все довкола стало оживати й повнитися чудернацькими істотами з Алісиного сну...

Ось пробіг Білий Кролик, шелеснувши високою травою біля самих її ніг... десь у сусідньому ставку захлюпотілася, тікаючи, нажахана Миша... чутно було, як дзенькають чашки на нескінченній гостині Шаленого Зайця та його приятелів... як пронизливо верещить Королева, посилаючи на страту своїх безталанних гостей... і знов дитина-порося чхала на колінах у Герцогині, а довкола брязкали тарілки та полумиски... знову в повітрі чувся Грифонів крик, порипування Ящурового пера та кректання придушених морських свинок, зливаючись із далекими схлипами горопашного Казна-Що-Не-Черепахи...

Отак сиділа вона, приплющивши очі, й майже вірила у країну чудес, хоча знала, що досить їх розплющити, і все знову стане цілком звичайним: то просто вітер шелестітиме травою, і під його подмухами братиметься жмурами й шарудітиме очеретами сусідній став; дзенькіт чашок стане дзеленчанням дзвіночків на шиях овець, а верески Королеви - голосом вівчарика; чхання немовляти, Грифонів крик та решта чудних звуків зіллються в гармидер селянської господи, а далеке мукання корів заступить тяжкі схлипи Казна-Що-Не-Черепахи...

А далі вона уявила собі, як її мала сестричка стане колись дорослою жінкою і, зберігши до зрілих літ щире й лагідне дитяче серце, збере довкола себе інших дітей і засвічуватиме їм оченята своїми незвичайними оповідями. Можливо, розповідатиме вона їм і про Країну Чудес, що наснилася їй багато років тому; вона перейматиметься їхніми нехитрими жалями і простими радощами, пам'ятаючи своє власне дитинство і щасливі літні дні..

Details: Parent Category: Bonna Shejve Space; Category: Технології; Published: 14 May 2020; Hits: 3278

Хто з"їв пиріжки?

Коли вони надбігли, Чирвовий Король з Королевою вже сиділи на троні в оточенні всілякого птаства та звірини, а також цілої колоди карт. Попереду під охороною двох вояків стояв закутий у кайдани Чирвовий Валет, а поруч із Королем - Білий Кролик, з ріжком в одній руці та сувоєм пергаменту в другій. Посеред судової зали красувався стіл, а на ньому - повний таріль пиріжків із фруктами, таких смаковитих на вигляд, що в Аліси аж слинка потекла.

"Хай би швидше кінчався суд і починалося частування", - подумала вона. Але думати про це, здавалося, було ще рано, тож вона почала роззиратися по залі, щоб якось згаяти час.

Бувати в судах їй досі не випадало, проте вона дещо знала про них із книжок і, на превелику свою радість, упевнилася, що може назвати посади майже всіх присутніх.

"Он суддя, - сказала вона подумки, - це видно з його величезної перуки".

Суддею, до речі, був Король, а що він нап'яв корону поверх перуки, то, видно, почувався не надто зручно; до того ж, перука зовсім йому не личила.

- А он лава присяжників, - розмірковувала Аліса. - А отих дванадцять птахотварів (вона, бачте, мусила вжити саме це слово, бо серед них були і птахи, й тварини), мабуть, і є присяжники.

Це останнє слово вона вимовила на різні лади, сама собою пишаючись, гадаючи (і справедливо), що серед її ровесниць мало хто знається на таких речах. (Хоча, зауважмо, слово «присяжні» було б тут не менш доречне.) Усі дванадцятеро присяжних вельми зосереджено писали щось на грифельних табличках.

- Що вони пишуть? - пошепки запитала Аліса в Грифона. - Адже суд іще не почався?

- Вони записують свої імена, - шепнув у відповідь Грифон. - Бояться, що до кінця суду забудуть.

- От пришелепкуваті! - вголос обурилася Аліса, та зразу ж і прикусила язика, бо саме в цей час Білий Кролик вигукнув: "Прошу дотримуватись тиші!", а Король начепив окуляри і став водити очима по залі, вишукуючи балакунів.

Дивлячись на присяжних, Аліса бачила так виразно, мовби стояла в них за плечима, як усі вони виводять на табличках слово «пришелепкуваті»; один з них явно не знав, як воно пишеться, тож мусив питати розуму в сусіди.

"Уявляю собі їхні записи на кінець суду!" - подумала Аліса.

В одного з присяжних немилосердно шкрябало перо. Це було нестерпно, тож Аліса, обійшовши залу, зайшла йому за спину і, прихитрившись, вихопила в нього перо. Вона зробила це так спритно, що горопаха присяжний (не хто інший, як ящур Крутихвіст) так і не збагнув, куди воно поділося. Після марних пошуків він до кінця дня мусив писати пальцем, з чого було дуже мало [106] пуття, бо палець не лишав на табличці жодного сліду.

- Оповіснику, читай оскарження! - звелів Король.

По цих словах Білий Кролик дмухнув тричі в ріжок, розгорнув пергаментовий сувій і зачитав:

Краля Чирвова спекла пиріжки,
А також спекла рулет.
Та ті пиріжки, як і той рулет,
Украв Чирвовий Валет!...

- Ваш вирок! - звернувся Король до присяжних.

- Не тепер! Не тепер! - хапливо перебив Кролик. - До вироку ще далеко!

- Викликати першого свідка! - звелів Король.

Кролик тричі дмухнув у ріжок і проголосив:

- Перший свідок!

За першого свідка був Капелюшник. Він з явився, тримаючи в одній руці чашку чаю, а в другій - шматок хліба з маслом.

- Перепрошую, ваша величносте, - озвався він, - що я приніс усе це сюди, але, бачте, коли по мене прислали, я саме допивав чай...

- Ти мав би вже допити, - сказав Король. - Коли ти почав?

Капелюшник глипнув на Шаленого Зайця, який попідручки з Соньком-Гризуном супроводив його до судової зали.

- Здається, чотирнадцятого березня, - відповів той.

- П'ятнадцятого, - уточнив Капелюшник.

- Шістнадцятого, - поправив Сонько-Гризун.

- Занотуйте, - звернувся Король до присяжних, і вони запопадливо записали на табличках усі три дати, тоді додали їх і одержану суму перевели в шилінги та пенси.

- Скинь свого капелюха, - звелів Капелюшникові Король.

- Це не мій капелюх, - відповів Капелюшник.

- Крадений! - проголосив Король, і присяжні миттю запрацювали перами.

- Я - капелюшник, у мене всі капелюхи на продаж, - пояснив Капелюшник, - своїх нема.

Тут вже й Королева нап'яла окуляри і так прикипіла до нього поглядом, аж Капелюшник сполотнів і затупцював на місці.

- Складай свої свідчення, - звелів Король, - але без нервів, бо зараз же скараємо на горло!

Видно, свідкові ці слова аж ніяк не додали мужності: він і далі переступав з ноги на ногу, кидаючи тривожні погляди на Королеву, і зопалу замість хліба надкусив чашку.

Тієї ж миті Аліса відчула, що з нею діється щось дивне, і тільки згодом збагнула: вона знову росла! Першим її бажанням було встати і вийти із зали, але потім вона вирішила, що сидітиме доти, доки їй вистачить на лаві місця.

- Був би вельми вдячний, якби ви мене так не тисли! - озвався Сонько, що сидів поруч неї. - Я й так ледве дихаю.

- Нічого не можу вдіяти, - якомога лагідніше відказала Аліса. - Я росту.

- Тут рости не дозволено! - сказав Сонько. - Не меліть дурниць! - посміливішала Аліса. - Ви ж так само ростете, правда?

- Правда, - сказав Сонько. - Але я росту з розумною швидкістю, а не пнуся отак зі шкіри.

Він сердито встав і перейшов на другий кінець зали. Увесь цей час Королева не зводила очей з Капелюшника і (якраз, коли Сонько намірився сідати) наказала одному з підсудків:

- Принеси мені список усіх, хто співав на останньому концерті!

Тут бідного Капелюшника так шалено затіпало, що він вискочив із власних черевиків.

- Складай свої свідчення, - грізно повторив Король, - або зараз же будеш скараний на горло - з нервами чи без!

- Я... бідний неборака, ваша величносте... зацокотів зубами Капелюшник. - Я тільки-но сів пити чай... десь тиждень тому, не раніше... Хліба з маслом у мене майже не залишилось... У казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ... Я зварив з нього чай, і з тих пір час для мене закінчується на ча...

- На "ча"? - перепитав Король.

- На ча...

- Ти що - мене за дурня маєш? Час починається, а не закінчується на "ча" - гостро сказав Король, і слово «чаювання» так і залишилось недоказаним. - Далі!

- Я... бідний неборака, - знову завів Капелюшник. - В казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ... але, як сказав Шалений Заєць...

- Я не казав, - вихопився Шалений Заєць.

- Казав! - наполягав Капелюшник.

- Я заперечую! - заявив Шалений Заєць.

- Він заперечує, - сказав Король. - Не вносьте до протоколу.

- В усякому разі, як сказав Сонько-Гризун... - правив своєї Капелюшник, занепокоєно озирнувшись на свого супутника.

Але Сонько не заперечував нічого, позаяк міцно спав.

- Після того, - повів далі Капелюшник, - я врізав собі ще хліба з...

- Але що сказав Сонько-Гризун? - запитав один із присяжних.

- Не пригадую, - сказав Капелюшник.

- Доведеться пригадати, - зауважив Король, - бо інакше скараємо на горло!

Сердега Капелюшник випустив із рук чашку з чаєм та хліб з маслом і впав на одне коліно.

- Я... бідний неборака, ваша величносте... - почав він.

- Ти бідний, бо дурний, - хмикнув Король.

Тут одна з морських свинок зааплодувала, і її негайно придушили судові виконавці.

(Оскільки слово це непросте, я поясню його описово: виконавці взяли великого полотняного мішка, запхали в нього свинку сторч головою і сіли зверху.)

"Тепер знатиму, як це виглядає, - подумала Аліса. - Бо в газетах не раз пишуть про судові засідання: «Окремі спроби зірвати оплески були негайно придушені судовими виконавцями", - але досі я не розуміла, в чому тут суть".

- Це все, що ти мав сказати? Тоді - рухайся! - промовив Король.

- Чухайся? - не зрозумів Капелюшник. - У мене зайняті руки! (Хліб з маслом та чашку він уже встиг підібрати.)

- А ти зроби так, щоб були зайняті твої ноги, - сказав Король.

Тут зааплодувала друга морська свинка, і її теж було придушено.

"Ну ось, зі свинками покінчено! - подумала Аліса. - Тепер справа піде краще".

- Я хотів би допити свій чай, - промовив Капелюшник, тривожно зиркнувши на Королеву, яка вивчала реєстр співаків.

- Можеш іти, - сказав Король, і Капелюшник чкурнув із зали, не взувши черевиків.

- І зітніть йому голову на виході, - наказала Королева одному з виконавців.

Та поки той добіг до дверей, за Капелюшником уже й слід прохолов.

- Покличте наступного свідка! - звелів Король.

Наступним свідком виявилася Герцогинина кухарка. В руці вона тримала коробочку з перцем. Ще до її появи в залі Аліса здогадалася, хто зараз увійде: всі, хто сидів біля дверей, почали дружно чхати.

- Складай свої свідчення! - наказав Король.

- Не буду! - відказала кухарка.

Король збентежено глянув на Білого Кролика.

- Цього свідка, ваша величносте, треба піддати перехресному допитові, - півголосом озвався Кролик.

- Перехресному, то й перехресному, - зітхнув Король. Він схрестив руки на грудях і так сильно зсунув брови, аж очі йому зійшлися на переніссі, а тоді, втупившись у кухарку, спитав густим басом:

- З чого печуть пиріжки?

- Переважно з перцю, - відповіла кухарка.

- З меля-а-си, - озвався позад неї сонний голосок.

- Взяти Сонька за барки! - заверещала Королева. - Зітнути йому голову! Витурити із зали! Придушити! Защипати! Повискубувати йому вуса!

Кілька хвилин у залі панував несусвітній розгардіяш - виганяли Сонька-Гризуна. А коли всі знову втихомирились, виявилося, що кухарка зникла.

- Плакати не будемо! - з величезною полегкістю мовив Король. - Викличте наступного свідка!

І, повернувшись до Королеви, пошепки додав:

- Знаєш, золотко, наступний перехресний допит слід провести тобі. Мені вже в голові гуде!

Кролик тим часом водив пальцем по списку, й Аліса не спускала з нього очей.

"Цікаво, хто буде наступним свідком, - подумала вона. - Поки що доказів у них - жодних."

Який же був її подив, коли Білий Кролик крикнув своїм тонким верескучим голосом:

- АЛІСА!