Технології

Details: Parent Category: Bonna Shejve Space; Category: Технології; Published: 17 November 2019; Hits: 3656

Омарова кадриль

Казна-Що-Не-Черепаха глибоко зітхнув і витер ластом сльози. Він глянув на Алісу і вже заговорив би, але горло йому здушив плач.

- Наче йому кістка в горлі стала! - сказав Грифон і заходився його трясти й гупати по спині.

Врешті до Казна-Що-Не-Черепахи повернувся голос, і, обливаючися слізьми, він почав розповідь.

- Ти, мабуть, нечасто бувала на дні моря?

- Ніколи, - мовила Аліса.

- То й ніколи не мала нагоди спізнати Омара.

- Одного разу я скушт... - почала Аліса, але вчасно схаменулася і сказала: - Ні, ніколи!

- Отже, ти й уявлення не маєш, що то за прегарна штука - омарова кадриль.

- Не маю, - сказала Аліса. - А як вона виглядає?

- Усе дуже просто, - сказав Грифон, - спершу ви шикуєтесь у лаву на березі...

- У дві лави!.. - гукнув Казна-Що-Не-Черепаха. - Моржі, черепахи, лососі і так далі. А тоді, прибравши з дороги медуз...

- ...що, звичайно, забирає трохи часу, - вставив Грифон,

... ступаєте два кроки вперед...

- Кожен у парі з омаром! - крикнув Грифон.

- Авжеж, - сказав Казна-Що-Не-Черепаха. - Ступаєте два кроки вперед, підходите до партнера...

- ...міняєтесь омарами - і назад, у тому ж порядку, - підхопив Грифон.

- А тоді!.. - продовжив Казна-Що-Не-Черепаха. - Тоді жбурляєте...

- ...омарів!.. - крикнув Грифон, підскочивши.

- ...чимдалі в море...

- ...пливете по них!.. - вереснув Грифон.

- ...крутите в морі сальто-мортале!.. - крикнув Казна-Що-Не-Черепаха, перекрутившись на місці.

- ...знову міняєтесь омарами!.. - заверещав Грифон.

- ...повертаєтесь на берег, і... кінець першої фігури, - сказав Казна-Що-Не-Черепаха, зненацька спадаючи з голосу.

І обоє приятелів, які щойно плигали, мов навіжені, посідали на скелі, принишклі та сумні, і дивилися на Алісу.

- Це, напевно, дуже гарний танок, - несміливо озвалася Аліса.

- Хочеш побачити кілька "па"? - запитав Казна-Що-Не-Черепаха.

- О, з радістю! - відказала Аліса.

- Вставай! - сказав Казна-Що-Не-Черепаха Грифонові. - Покажемо їй першу фігуру. Можна обійтися й без омарів. Хто співатиме?

- Ти, - сказав Грифон. - Я забув слова.

І вони поважно закружляли довкола Алісина задніх лапах, час до часу наступаючи їй на ноги і відбиваючи такт передніми ластами.

Казна-Що-Не-Черепаха заспівав журливо і протяжно:

- Трошки швидше, пане равле!- це білуга так гука, -
Бо дельфін іде за нами, дуже ззаду натиска.
А омари й черепахи насувають звідусіль,
Всі на березі гуляють, всі чекають на кадриль.
Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?
Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?

- Ох же й радощів нам буде, ох же й жару ми дамо!
За омарами у море ми й самі полетимо!
Равлик каже: - Я боюся мандрувать по волі хвиль:
Дуже дякую, рибусю, не для мене ця кадриль!
Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!
Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!

- Яка не буде хвиля, до берега приб'є.
Ти ж знаєш: там, за нашим, ще інший берег є.
Від Англії до Франції по морю двадцять миль...
Не бійся, любий равлику, станцюємо кадриль!
Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?
Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?

- Дякую, дуже цікавий танець, - промовила Аліса, щаслива, що він нарешті скінчився. - А яка втішна оця ваша пісня про білугу!

- До речі, про білугу! - сказав Казна-Що-Не-Черепаха. - Тобі, звісно, випадало її бачити?

- Ще б пак... найчастіше серед страв на... - сказала Аліса й затнулася.

- Не знаю, серед яких ти її бачила трав, - сказав Казна-Що-Не-Черепаха, - але як це траплялося частенько, то ти знаєш, як вона виглядає.

- Начебто знаю, - задумливо мовила Аліса. - Хвіст - у роті і вся обліплена крихтами.

- Дурниці, - сказав Казна-Що-Не-Черепаха, - у морі крихти змиваються. А щодо хвоста в роті, то це ось із якої причини...

Тут він позіхнув і заплющив очі.

- Поясни-но їй причину і решту все, - мовив він до Грифона.

- А причина ось яка, - стрепенувся Грифон. - Білуга любить омарову кадриль. От її й кидають у море. І летить вона ген-ген!.. Дуже далеко їй летіти. От вона й хапається зубами за хвіст. А тоді, тоді... не може його вийняти. Ось і все, зрештою.

- Дякую, - сказала Аліса. - Дуже цікаво. Як мало я знала досі про білугу!

- Можу розказати ще більше! - розохотився Грифон. - Ти знаєш, наприклад, чому вона зветься білугою?

- Ніколи про це не думала, - сказала Аліса. - Чому?

- Нею білугують чоботи й черевики, - значливо повідомив Грифон.

- Білугують чоботи й черевики? - вражено перепитала Аліса. - Та вона ж із породи китових...

- 3 котових, авжеж... А чим, до речі, ти чистиш свої черевики? - запитав Грифон.

- Чорною ваксою, - трохи подумавши, мовила Аліса.

- А на дні моря, - врочисто оголосив Грифон, - черевики не чорнують, а білугують. Отак-то. [99]

- А до відбілугованих черевиків що ви найдужче любите вдягати - які, скажімо, краватки, фраки? - запитала Аліса.

- Щодо креветок - найважливіше, щоб вони не лоскотали шиї, а раки - щоб не щипалися під час кадрилі, - відповів Грифон ледь нетерплячим тоном. - А тепер слухаймо тебе! Розкажи про свої пригоди!

- Хіба про сьогоднішні, - знітилася Аліса. - Про вчорашні нема сенсу говорити, бо вчорашня я - то не я.

- Поясни! - сказав Казна-Що-Не-Черепаха.

- Ні, ні! Спершу пригоди! - нетерпляче вигукнув Грифон. - Шкода часу на пояснення.

Й Аліса заходилася оповідати про свої пригоди, відколи вперше побачила Білого Кролика. Спочатку не надто відважно, бо Грифон із Казна-Що-Не-Черепахою присунулися до неї впритул і дуже вже страшно повитріщали на неї очі й пороззявляли роти, але поступово вона посміливішала. Її слухачі мовчали аж до моменту, коли Гусінь загадала їй проказати «Ти старий любий діду», а в неї вийшло зовсім не те.

Тут Казна-Що-Не-Черепаха перевів дух і сказав:

- Дуже дивно!

- Дивнішого світ не бачив, - озвався Грифон.

- Вийшло щось геть несусвітне! - глибокодумно повторив Казна-Що-Не-Черепаха. - Ану, хай вона прочитає щось і нам? Скажи їй...

І він скинув очима на Грифона, мовби той мав якусь владу над Алісою.

- Встань і прокажи «Обізвався ледащо», - звелів Грифон.

"Як же ця звірота любить командувати. Читай їм і читай! - подумала Аліса. - Мовби я у школі!"

А все ж вона підвелася й почала декламувати. Та оскільки в її голові все ще крутилася Омарова Кадриль, то проказувала вона майже бездумно. Слова виходили просто-таки чудернацькі:

Обізвався омар: «Хтось мене перепік,
Я обсиплюся цукром, щоб сік не потік».
І, як качка бровами, так він носаком
Вивертає п'яту, чепуриться паском.
Коли море мілке, він високо літа,
Й дуже хвацько з-під неба свистить на Кита.
Та зате у приплив, як кити припливуть,
Від омара ні слуху, ні духу не чуть.

- Це зовсім не те, що я вчив у дитинстві, - сказав Грифон.

- А я взагалі такого не чув, - додав Казна-Що-Не-Черепаха. - Як на мене, це незвичайна бридня.

Аліса сиділа мовчки, затуливши обличчя долонями, і гадала: невже в її житті більше не станеться чогось цілком звичайного.

- Хай би пояснила! - мовив Казна-Що-Не-Черепаха.

- Вона не зуміє, - поспішив сказати Грифон. - Нумо, читай далі!

- Про п'яти! - не вгавав Казна-Що-Не-Черепаха. - Тобто, як він міг вивернути їх носаком?

- Це така танцювальна позиція, - мовила Аліса.

Вона й сама мало що розуміла, і хотіла якнайшвидше змінити тему.

- Ну ж бо, читай! - нетерпляче повторив Грифон. - «Враз побачила я...»

Відмовитись вона не посміла, хоча й була певна, що знову вийде все не так, і тремтячим голосом почала:

Враз побачила я, завернувши за ріг,
Як Пантера з Совою ділили пиріг...
Проковтнула Пантера пиріг залюбки,
А Сові залишила таріль у квітки.
І виделку з ножем теж Пантера взяла,
Зате ложку люб'язно Сові віддала.
По вечері Пантера вляглася в траву,
Але спершу вона проковтнула...

- Навіщо нам слухати ці харки-макогоники? - урвав Казна-Що-Не-Черепаха. - Вона ж нічого не пояснює! В житті не чув подібної абракадабри!

- Мабуть, і справді досить, - сказав Грифон на радість Алісі. - Хочеш, покажемо тобі ще одну фігуру омарової кадрилі?.. Чи, може, краще хай він заспіває тобі пісню?

- Пісню, пісню, будь ласка! Нехай заспіває! - вигукнула Аліса так палко, що Грифон аж наче образився:

- Гм! На колір і смак товариш не всяк! Заспівай їй «Зчерепаховий суп», - га, старий?

Казна-Що-Не-Черепаха глибоко зітхнув і заспівав, час від часу зриваючись на хлипи:

Ідіть усі, старі й малі*,
вже суп парує на столі.
Ну хто тут не оближе губ?
Ох же й смачний зчерепаховий суп!
    Ах, який суп,
    страх, який суп, -
    вечірній, тремкий зчерепаховий суп,
    суп,
    суп!

Ну, що та риба, дичина,
садовина й городина?
Мені тоді обід лиш люб,
як є на столі зчерепаховий суп.
    Ах, який суп,
    страх, який суп, -
    вечірній, тремкий зчерепаховий суп,
    суп,
    суп!..

- Іще раз приспів! - гукнув Грифон.

Та ледве Казна-Що-Не-Черепаха почав співати знову, як здалеку долинув крик:

- Суд починається!

- Гайда! - крикнув Грифон і, вхопивши Алісу за руку, потяг її за собою, навіть не дожидаючи кінця пісні.

- Який суд? - захекано спитала Аліса.

Але Грифон, знай, налягав на ноги:

- Гайда! Гайда!

А морський бриз, віючи їм навздогін, все тихіше й тихіше доносив до них сумовиті слова:

Ах, який суп,
страх, який суп...
вечірній, тремкий зчерепаховий суп,
суп,
суп...

Details: Parent Category: Bonna Shejve Space; Category: Технології; Published: 17 November 2019; Hits: 10221

Розповідь Казна-Що-Не-Черепахи

- Яка я рада знов тебе зустріти, ясочко моя! - вигукнула Герцогиня, ніжно беручи Алісу під руку й ведучи її углиб саду.

Алісі було приємно бачити Герцогиню в доброму гуморі, і вона подумала, що, можливо, то тільки від перцю вона так озвіріла тоді на кухні.

- Коли я буду Герцогинею, - сказала собі Аліса (щоправда, без особливої певності), то не триматиму в себе на кухні ані перчини. Юшка смачна й без перцю. Можливо, саме від лютого перцю люди стають такі сердиті, - провадила вона, щаслива, що відкрила нове правило. - Від гірчиці - гіркне на душі, від кориці - починаєш усім коритися, від звіробою - визвірюються, а... а зате від карамелі чи інших цукерок діти стають солодкі-пресолодкі! Шкода, що люди цього не знають, - інакше були б не такі скупі на цукерки...

Замріявшись, Аліса зовсім забула про Герцогиню і ледь здригнулася, коли біля самого вуха почувся її голос.

- Ти так задумалася, любонько, що й язик проковтнула. Звідси мораль... Забула яка, але зараз пригадаю...

- А, може, її тут і нема, - відважилася на сумнів Аліса.

- Що ти, що ти, дитино! - сказала Герцогиня. - Мораль є у всьому, треба тільки вміти й знайти.

З цими словами вона щільніше пригорнулася до Аліси, зручно спершись своїм підборіддям їй на плече.

Аліса не була в захваті від такої близькості: по-перше, Герцогиня скидалася на справжню почвару, а по-друге - її підборіддя було на диво гостре. Та що вдієш? - вона хотіла бути чемною, тож терпіла, як могла.

- Здається, гра їм стала трохи любіша, - зауважила Аліса, щоб хоч якось підтримати розмову.

- О саме так! - погодилася Герцогиня, - а звідси мораль: «Любов єдина крутить світом!»

- А дехто ж казав, - шепнула їй Аліса, - що найголовніше - не пхати носа до чужого проса!

- Ну то й що? Глузд загалом один і той самий, - відказала Герцогиня, впинаючись гострим підборіддям Алісі в плече. - А звідси мораль: хто глузду пильнувати звик, того не підведе язик.

"Як вона любить з усього виводити мораль! - подумала Аліса.

- Ти, мабуть, дивуєшся, чому я не обійму тебе за стан, - озвалася Герцогиня після мовчанки. - Річ у тім, що я не певна в норові твого фламінго. А, може, таки спробувати?

- Він може углитнýти, - обережно відповіла Аліса, анітрохи не прагнучи Герцогининих обіймів.

- Твоя правда, - сказала Герцогиня, - фламінго кусючий, як гірчиця. Звідси мораль: це птиці одного польоту.

- Гірчиця - не птиця, - зауважила Аліса.

- Знов-таки слушно, - погодилась Герцогиня. - Як ясно ти вмієш висловлюватися!

- По-моєму, гірчиця, особливо мелена - це такий собі порох, - сказала Аліса.

- Ну, звісно ж, - притакнула Герцогиня, яка, здавалося, ладна була погоджуватися з кожним Алісиним словом. - Тут неподалік під горою є великі поклади гірчичного пороху... Звідси мораль: "Не дивись високо - запорошиш око!"

- Ага, вже знаю! - вигукнула Аліса. - Гірчиця - овоч. Щоправда, на овоч не схожа, але овоч.

- Цілком згодна! - сказала Герцогиня. - Звідси мораль: кожному овочу - нрав і права. Або простіше: ніколи не думай про себе інакше, ніж це може здатися іншим, щоб те, чим ти був або міг бути, не було чимось іншим, ніж те, чим ти здавався або міг здаватися іншим, коли був іншим.

- Мабуть, я зрозуміла б краще, - якнайчемніше мовила Аліса, - якби могла це занотувати. На слух важко вхопити нитку.

- Це ніщо проти того, що я могла б сказати, якби розохотилась, - запишалася Герцогиня.

- Тільки, будь ласка, не завдавайте собі більшої мороки, - благально мовила Аліса.

- Яка там морока! - вигукнула Герцогиня. - Дарую тобі все, що я досі сказала.

"Ба, яка щедра! - подумала Аліса. - Щастя, що таких дарунків не підносять на дні народження!"

Але сказати це вголос у неї забракло духу.

- Ми знову задумались? - мовила Герцогиня, ще раз штрикнувши її підборіддям.

- А чом би мені й не думати? - сказала Аліса, відчуваючи, що починає дратуватися.

- А чом би свині не літати? - сказала Герцогиня. - Звідси мо...

Але тут, на превеликий Алісин подив, Герцогиня змовкла, а рука, що тримала її під лікоть, затремтіла. Аліса звела очі: перед ними, склавши на грудях руки, стояла Королева, - насуплена, мов грозова хмара.

- Гарний день, ваша величносте... - ледь чутно озвалася Герцогиня.

- Серйозно попереджую, - крикнула Королева, притупуючи ногою. - Або щезаєш ти, або твоя голова. І то негайно! Вибирай!

Герцогиня зробила вибір і щезла з очей.

- Продовжимо гру, - сказала Королева Алісі.

Аліса так налякалася, що, не мовивши й слова, подалася за нею до майданчика.

Решта гостей, скориставшись із відсутності Королеви, спочивали собі в холодочку, та щойно вона з'явилася і нагадала, що кожна згаяна хвилина коштуватиме їм голови, всі негайно повернулися до гри. Королева і далі сперечалася з гравцями і, знай, верещала:

- Зітнути йому голову! Зітнути їй голову!..

Приречених на смерть брали під варту вояки, які задля цього, звичайно, мусили розлучатися з роллю ворітець.

За якихось півгодини на майданчику не лишилося ні ворітець, ні крокетистів: усі вони, [89] окрім королівського подружжя та Аліси, сиділи під вартою в очікуванні страти.

Врешті Королева вгамувалась і, тяжко відсапуючись, озвалася до Аліси:

- Ти вже була в Казна-Що-Не-Черепахи?

- Ні, - відповіла Аліса. - Я навіть не знаю, що воно таке.

- Це те, з чого роблять нечерепаховий суп.

- Зроду такого не бачила і навіть не чула.

- Ну, то ходім, - сказала Королева. - Він тобі про себе розкаже.

Рушаючи, Аліса встигла почути, як Король стиха мовив до всього загалу:

- Ви помилувані.

"От і чудово!" - сказала Аліса подумки. (Досі її страшенно гнітило, що аж стількох людей було засуджено до страти.)

Невдовзі вони надибали Грифона, що спав на осонні мертвецьким сном (коли ти не знаєш, що таке Грифон, приглянься до малюнка).

- Вставай, лежню! - наказала Королева. - Відпровадиш цю панну до Казна-Що-Не-Черепахи - хай розповість їй про своє життя. А мені треба вертатися: мушу наглянути, як декому стинатимуть голови!

І вона пішла, залишивши Алісу наодинці з Грифоном. Вигляд цього чудиська трохи насторожив Алісу, але, розміркувавши, що товариство Грифона, мабуть, безпечніше, ніж Королевине, Аліса зосталася. Грифон сів, протер очі і дивився Королеві вслід, аж доки та зникла з очей; відтак захихотів.

- Смішна! - сказав Грифон чи то до себе, чи до Аліси.

- Хто смішний? - запитала Аліса.

- Таж вона, - відповів Грифон. - То все, бач, її химери: адже досі ще нікого не страчено. Ходім!

"Тільки й чую: ходім! ходім! - думала собі Аліса. - Зроду-віку мене ще не ганяли так, як тут".

Незабаром, удалині, вони побачили Казна-Що-Не-Черепаху, що сумний та невеселий сидів на прискалку. Підійшовши ближче, Аліса почула його зітхання - такі тужні, наче в нього розривалося серце; Аліса ледь не заплакала з жалю.

- За чим він так тужить? - спитала вона Грифона, і той відповів майже тими ж словами, що й перше:

- То все, бач, його химери: нема йому за чим тужити. Ходім!

І вони підійшли до Казна-Що-Не-Черепахи, який глянув на них повними сліз очима, але не зронив ні слова.

- Оця панна, - сказав Грифон, - хоче послухати твою історію.

- Я їй розповім, - прогугнявив Казна-Що-Не-Черепаха. - Сідайте, і ні пари з уст, аж поки я скінчу.

Вони посідали. Запанувала досить довга мовчанка.

"Цікаво, як йому пощастить скінчити, не почавши?" - чудувалася про себе Аліса.

- Колись, - почав нарешті Казна-Що-Не-Черепаха, глибоко зітхнувши, - я був Не-Аби-Який-Черепаха...

По цих словах знов залягла довга мовчанка, порушувана час від часу Грифоновим відкашлюванням - ги-кхи! - та тяжкими схлипами Казна-Що-Не-Черепахи. Аліса ладна була вже підвестися й сказати: «Красненько дякую за прецікаву історію», але передумала і вирішила почекати.

Нарешті Казна-Що-Не-Черепаха трохи заспокоївся і, все ще подеколи схлипуючи, заговорив:

- Коли ми були маленькі, ми ходили в море до школи. Учила нас стара Черепаха: ми звали її Черешапкою...

- Чому Черешапка, коли вона - Черепаха? - спитала Аліса.

- Як то чому? Бо вона завжди ходила у шапці, - розсердився Казна-Що-Не-Черепаха. - Яка ж бо ти нетямуща!

- Посоромилась би ставити такі дитячі запитання, - докинув Грифон.

Вони обоє замовкли і довго дивилися на бідну Алісу, що ладна була крізь землю провалитися.

Нарешті озвався Грифон:

- Ворушися, старий! Бо так і до вечора не розкажеш.

І Казна-Що-Не-Черепаха продовжив оповідь.

- Отож вір - не вір, але ми ходили до морської школи...

- Я не казала, що не вірю, - уточнила Аліса.

- Казала! - заперечив Казна-Що-Не-Черепаха.

- Прикуси язика! - докинув Грифон, хоч Аліса не встигла й озватися.

- Ми здобули блискучу освіту, - провадив Казна-Що-Не-Черепаха, - бо ходили до школи щодня. .

- Чим тут хвалитися, - сказала Аліса. - я теж ходила до школи щодня.

- До якої? З додатковими предметами? - занепокоївся Казна-Що-Не-Черепаха.

- Авжеж, - відповіла Аліса, - ми вивчали французьку та музику.

- А прання?

- Яке ще прання? - обурилася Аліса.

Казна-Що-Не-Черепасі явно відлягло від серця.

- Виходить, освіта у вас була не найкраща, - сказав він. - А в нас у школі до рахунку завжди приписували: "Доплата: французька, музика і прання"*.

- Сумніваюся, щоб на дні моря була потреба в такому предметі, - зауважила Аліса.

- Мої статки не дозволяли мені його вивчати, - зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. - Я опанував тільки звичайний курс.

- І яких же предметів вас навчали? - поцікавилася Аліса.

- Спершу, як і належить, вчили чесати і пищати, - відповів Казна-Що-Не-Черепаха. - Далі йшли чотири дії матимачухи: добивання, відбивання, вноження і обділення.

- Вперше чую про вноження, - ризикнула вставити слово Аліса. - Що воно таке?

Грифон здивовано скинув до неба лапи

- Ніколи не чула про вноження! - вигукнув він. - А про вручення ти, сподіваюся, чула?

- Чула - розгублено відповіла Аліса.

- Ну тоді, - не вгавав Грифон, - якщо ти не знаєш, що таке вноження, то ти просто дурка, та й годі!

Заглиблюватися далі в це питання Алісі не стало духу, тож вона обернулася до Казна-Що-Не-Черепахи:

- А чого вас навчали ще?

- Усяких премудрощів, - відповів той і почав перелічувати, загинаючи ласти: - Премудрощів стародавнього і сучасного Аморезнавства, Гастрономії, Дригонометрії... Дригонометром у нас був старий морський вугор, він з'являвся раз на тиждень. А на уроці Хвісткультури він навіть учив нас художнього хвостоспіралювання.

- І як воно виглядало? - поцікавилася Аліса.

- На жаль, не можу показати сам, - розвів ластами Казна-Що-Не-Черепаха. - Надто я відтоді зашкаруб. А Грифон узагалі цього не вчився.

- Я не мав часу, - зізнався Грифон. - Зате я брав мороки у старого краба. То був класичний мучитель. О, ті класики!..

- На жаль, я не ходив до нього на уроки, - зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. - Казали, він дуже добре знався на забиванні баків?

- Достеменно так... о, так!.. Його мороки забивали памороки! Незрівнянний мучитель! - і собі зітхнув Грифон.

І обоє, затуливши обличчя, схилили голови.

- А скільки годин на день тривала ваша наука? - поквапилася Аліса змінити тему.

- Десять уроків першого дня, дев'ять - другого, і так далі, - пояснив Казна-Що-Не-Черепаха.

- Ну й чудернацький розклад! - вигукнула Аліса.

- Того воно й неука, - зауважив Грифон, - що день у день коротшає.

Ця думка була настільки нова й несподівана, що Аліса мусила подумати трішечки довше

- Виходить, одинадцятий день був вихідний? - нарешті спитала вона.

- Звичайно, - сказав Казна-Що-Не-Черепаха.

- А що ви робили дванадцятого дня? - не вгавала Аліса.

- Досить про мороки! - рішуче урвав Грифон. - Розкажи-но їй дещо про наші забави...

Details: Parent Category: Bonna Shejve Space; Category: Технології; Published: 02 November 2019; Hits: 12595

Королевин крокет

При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав:

- Обережніше, П'ятірко! Ти мене всього обляпав!

- Я ненароком! - буркнув П'ятірка. - Це Сімка підбив мені лікоть.

Сімка підвів очі й сказав:

- Браво, П'ятірко! Завжди звертай на іншого!

- Ти б краще помовчав! - сказав П'ятірка. - Щойно вчора я чув, як Королева казала, що за твоїм карком давно плаче сокира!

- А то за що? - поцікавився той, кого обляпали.

- А то вже не твій клопіт, Двійко! - сказав Сімка.

- Ба ні, якраз його! - вигукнув П'ятірка. - І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин.

Сімка жбурнув пензля.

- Більшої кривди годі уяви... - почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він затнувся. Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися.

- Чи не будете ласкаві сказати, - несміливо озвалася Аліса, - навіщо ви фарбуєте троянди?

П'ятірка з Сімкою промовчали і тільки глипнули на Двійку. Той почав пошепки пояснювати:

- Розумієте, панно, отут повинен був рости червоний кущ, а ми взяли та й посадили білий. І якщо Королева це виявить, нам усім, знаєте, постинають голови. Тому, панно, ми й стараємося, аби ще перед її приходом...

Тут П'ятірка, який тривожно позирав углиб саду, загорлав:

- Королева! Королева! - і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, і Аліса озирнулася, нетерпляче виглядаючи Королеву.

Першими з'явилися десятеро вояків із піками. Усі вони, як і садівники, були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними - так само в колоні по двоє - крокувало десятеро челядників, розцяцькованих з голови до п'ят бубнами. Далі, побравшись за руки, з веселим підскоком ішли парами королівські діти; їх теж було десятеро, і всі - в чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші, і врешті проминув Алісу, не помітивши її. За гостями йшов Чирвовий Валет: на червоній оксамитній подушці він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію КОРОЛЬ і КОРОЛЕВА СЕРДЕЦЬ.

Аліса завагалася: чи не слід і їй упасти ниць, але не пригадувала, щоб хтось колись казав про таке правило під час процесій.

"Та й хто тоді буде на них дивитися, - подумала вона, - коли всі лежатимуть долілиць?"

Тож вона стояла на місці й чекала.

Коли процесія порівнялася з Алісою, всі зупинилися і прикипіли до неї очима.

- Хто це? - грізно спитала Королева.

Чирвовий Валет, до якого вона звернулася, лише осміхнувся і вклонився у відповідь.

- Ідіот! - тріпнула головою Королева, і звернулася до Аліси:

- Як тебе звати, дитино?

- Аліса, ваша величносте, - щонайчемніше відказала Аліса, а про себе додала:

"Зрештою всі вони тільки колода карт. Нічого їх боятися".

- А оце хто? - тицьнула Королева пальцем на садівників, розпростертих навколо трояндового куща.

(Оскільки лежали вони долілиць, то за візерунками на їхніх сорочках годі було розпізнати, хто то - садівники, вояки, двораки, а чи трійко власних Королевиних дітей, - сорочки ж бо в колоді всі однакові.)

- Звідки мені знати? - відповіла Аліса, дивуючись із власної сміливості. - То не мій клопіт.

Королева почервоніла з люті і, хижо блимнувши очима, вереснула;

- Відтяти їй голову! Відтя...

- Дурниці! - твердо промовила Аліса на весь голос, - і Королева затихла.

Король запобігливо торкнув її за рукав:

- Не гарячкуй, моя люба, це ж бо дитина!

Королева сердито обернулася до нього спиною і звеліла Валетові:

- Переверни їх!

Валет обережно перевернув садівників носаком черевика.

- Встати! - вереснула Королева.

Садівники прожогом посхоплювалися і стали кланятися всім підряд - Королю, Королеві, королівським дітям і цілій громаді.

- Годі! Годі! - зарепетувала Королева. - Мені вже світ закрутився! - І, кивнувши на трояндовий кущ, спитала:

- Ви що тут робили?

- З дозволу вашої величності, - покірно пробелькотів Двійка, вклякаючи на одне коліно, - ми старалися...

- Все ясно! - мовила Королева, розглядаючи троянди. - Постинати їм голови!

І процесія рушила далі. Відстали тільки троє вояків, що мали скарати безталанних садівників.

Ті кинулися до Аліси, благаючи її заступитися.

- Не бійтеся, ваші голови будуть на місці, - мовила Аліса і повкидала садівників у найближчий квітковий горщик.

Вояки покрутилися, поникали та й спокійнісінько подалися слідом за всіма.

- Ну як там голови? - крикнула Королева.

- Були, та загули, ваша величносте! - відгукнулися вояки.

- Молодці! - гукнула Королева. - У крокет граєте?

Вояки мовчки звернули погляди на Алісу: питання вочевидь стосувалося її.

- Граю! - гукнула Аліса.

- То гайда з нами! - ревнула Королева.

Й Аліса, чия цікавість була розпалена до краю, пристала до процесії.

- М...м...м... Ох же гарний день сьогодні! - озвався збоку несміливий голос: поруч неї дріботів Білий Кролик і збентежено зазирав їй в обличчя.

- Дуже гарний, - притакнула Аліса. - Герцогині не бачили?

- Т-с-с-с!.. - оглядаючись через плече, занепокоївся Кролик.

Він звівся навшпиньки і шепнув Алісі у вухо:

- Її засуджено до страти.

- За віщо? - поцікавилася Аліса. - Якась змова? шкода?

- Вам шкода? - нашорошився Кролик.

- Ба ні! - сказала Аліса. - Зовсім не шкода. Я спитала: "За віщо?"

- Вона нам'яла Королеві вуха, - промовив Кролик.

Аліса пирснула сміхом.

- Т-с! Т-с! Королева почує!.. - злякано зашепотів він. - Герцогиня, бачте, спізнилася, і Королева сказала...

- Усім на свої місця! - крикнула Королева громовим голосом, і всі підлеглі кинулися врізнобіч, спотикаючись і наштовхуючись одне на одного. За хвилину-другу метушня, одначе, вщухла, і гра почалася.

Аліса подумала, що зроду-віку ще не бачила такого дивного крокетного майданчика - він був увесь у горбиках та рівчаках; замість куль тут котили живих їжаків; за молотки правили живі фламінго, а вояки, постававши навкарачки, вдавали ворітця.

Орудувати своїм фламінго виявилося для Аліси найбільшою морокою. Нарешті вона навчилася затискати його під пахвою так, щоб не заважали ноги. Та тільки-но вона випростувала птахові шию і замірялася ударити ним по їжакові, як фламінго тут-таки вигинався назад і зазирав їй у вічі з таким здивованим виразом, що годі було стримати сміх. А коли вона знову нагинала йому голову і збиралася почати все наново, виявлялося, що їжак за той час розкрутився і тишком-нишком драпає геть. Крім того, хоч би куди вона гилила свого їжака, на дорозі йому зазвичай зринав коли не горбок, то рівчак, а вояковорітця раз у раз розкарлючувалися і переходили на інші ділянки майданчика. Незабаром Аліса дійшла висновку, що це не гра, а мука. Крокетисти били всі заразом, не дожидаючи своєї черги, і весь час сперечалися й чубилися за їжаків. Невдовзі Королева вже гасала скрізь, як навіжена, тупотіла ногами й репетувала:

- Відтяти йому голову!.. Відтяти їй голову...

Аліса захвилювалася: досі, правда, сутички з Королевою у неї не було, але вона могла спалахнути першої-ліпшої хвилини.

"Що тоді зі мною буде? - думала вона. - Тут так люблять зносити голови, - аж дивно, що взагалі ще хтось уцілів!"

Вона почала роззиратися довкола, прикидаючи, кудою б непомітно втекти, і раптом угледіла в повітрі якусь дивовижу. Спершу Аліса вкрай розгубилася, але, придивившись пильніше, збагнула, що то - усміх.

- Чеширський Кіт! - зраділа вона. - Тепер хоч буде з ким порозмовляти!

- Як ся маєте? - запитав Кіт, тільки-но рот проступив йому так виразно, що вже було чим говорити.

Аліса зачекала, поки з'являться очі, й кивнула.

"Тепер до нього озиватися марно, - міркувала вона. - Почекаю, поки з'явиться бодай одне вухо".

За мить зринула ціла голова; Аліса випустила з рук свого фламінго й почала ділитися враженнями, рада-радісінька, що знайшовся слухач. Кіт вочевидь вирішив, що голови цілком вистачить, і далі з'являтися не став.

- Я б не сказала, що це чесна гра, - почала нарікати Аліса. - І всі вони так жахливо сваряться, що не чують самих себе. Правил, по-моєму, ніяких, а якщо і є, то ніхто їх не дотримується. До того ж ви навіть не уявляєте, як важко грати, коли всі кулі й молотки - живі. Скажімо, я маю бити у ворітця, а вони пішли гуляти в інший кінець майданчика! А Королевин їжак, якого я мала крокетувати, тільки-но побачив, що мій на нього котиться, одразу й утік.

- А як тобі подобається Королева? - запитав Кіт, стишивши голос.

- А ніяк, - відповіла Аліса, - вона так страшенно... (тут Аліса помітила, що Королева стоїть [82] у неї за спиною, наслухаючи)... так страшенно вправно грає, що не треба великого розуму, аби вгадати, хто переможе.

Королева всміхнулася і відійшла.

- 3 ким це ти балакаєш? - запитав Король, що й собі підійшов до Аліси і зачудовано приглядався до котячої голови.

- Це мій друг, Чеширський Кіт, - сказала Аліса. - Дозвольте, я вас познайомлю.

- Мені не подобається його подоба, - заявив Король. - А втім, він може поцілувати мені руку, коли хоче.

- Я волів би цього не робити, - сказав Кіт.

- Не лихослов! - вигукнув Король. - І не світи так на мене очима!

З цими словами Король сховався за Алісину спину.

- Котові й король не указ, - мовила Аліса. - Десь я це читала, не пам'ятаю тільки - де.

- Ні! Його треба прибрати! - твердо мовив Король і гукнув до Королеви:

- Серденько, звели, будь ласка, прибрати кота!

Королева на все - мале й велике - мала одну раду.

- Зітнути йому голову! - кинула вона, навіть не обертаючись.

- Я сам приведу ката! - зголосився Король, і тільки його й бачили.

Аліса вже хотіла вертатися на крокетний майданчик, щоб поглянути, як іде гра, коли тут до неї долинуло несамовите Королевине верещання. Аліса вжахнулася: трьох гравців, що проґавили свою чергу, вже було засуджено до страти.

Те, що коїлося на майданчику, здавалося їй справжнім неподобством: довкола панував такий рейвах, що годі було вгадати, чия черга ставати до гри.

Аліса трохи зачекала, а тоді подалася на розшуки свого їжака. Довго шукати не довелося - він скубся з чужим їжаком. То була чудова нагода, щоб одним із них крокетувати другого, але, як на те, Алісин молоток, цебто фламінго, перейшов на інший кінець саду, й Аліса могла тільки бачити, як він неоковирно силкується злетіти на дерево. Поки вона його зловила й принесла назад, бійка вщухла, і за обома їжаками вже й слід прохолов.

- Утім, невелика втрата, - вирішила Аліса, - однаково всі ворітця порозбігалися.

Міцно затиснувши фламінго під пахвою, щоб той знову не втік, вона подалася докінчувати розмову зі своїм другом.

Повернувшись на те місце, де в повітрі мріла його голова, Аліса з подивом побачила, що довкола Кота зібрався цілий натовп. Кат, Король та Королева жваво про щось сперечалися, галасуючи навперебій, а решта всі стояли мовчазні, й, судячи з їхніх облич, занепокоєні.

Усі троє кинулися до Аліси, щоб вона їх розсудила. Кожен їй щось доводив, та оскільки говорили всі навперебій, то зрозуміти про що йдеться, було дуже важко.

Кат доводив, що не можна відтяти голову, коли її нема від чого відтинати: зроду-віку він такого не робив і не збирається на старості переучуватися - на якого ката перевчати ката?!

Король доводив, що всяк, хто має голову, може її позбутися, і годі молоти дурниці.

А Королева доводила, що коли питання не вирішиться швидше, ніж уже, то вона скарає на горло всіх до одного. (Це й пояснює, чому всі як один були такі похмурі й занепокоєні.)

Аліса не змогла придумати нічого кращого, як сказати:

- Кіт належить Герцогині. Порадьтеся з нею.

- Вона за ґратами,- сказала Королева до Ката. - Веди її сюди!

Кат помчав стрілою, а котяча голова почала танути, і коли нарешті привели Герцогиню, від голови не лишилося й сліду. Король із Катом ще довго бігали, мов навіжені, шукаючи голову, а решта гостей пішли догравати гру.

Details: Parent Category: Bonna Shejve Space; Category: Технології; Published: 02 November 2019; Hits: 25176

Божевільне чаювання

Перед будинком, під деревом, був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць та Капелюшник. Між ними спав як убитий Сонько-Гризун, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями і перемовлялись через його голову.

"Страх незручно для Сонька, - подумала Аліса. - Але, якщо він спить, то, мабуть, йому байдуже".

Стіл був великий, але всі троє тислися з одного його краю.

- Нема місця! Нема місця! - загукали вони, помітивши Алісу.

- Місця скільки завгодно! - обурилася Аліса й сіла у велике крісло кінець столу.

- Скуштуй вина, - люб'язно запропонував Шалений Заєць.

Аліса кинула оком по столу, але, крім чаю, нічого не побачила.

- Не бачу тут ніякого вина, - сказала Аліса.

- А ніякого й нема, - знизав плечима Шалений Заєць.

- Тоді не вельми ґречно мені його пропонувати! - сердито мовила Аліса.

- Так само, як і сідати за стіл без запрошення, - сказав Шалений Заєць

- А я не знала, що його накрито тільки для вас, - відказала Аліса. - Тут далеко більше, ніж три чашки.

- Тобі слід постригтися, - сказав Капелюшник. (Він уже давненько пас її цікавими очима й ось нарешті озвався.)

- А вам слід навчитися не зачіпати приватних тем, - з притиском мовила Аліса. - Це дуже нечемно!

Капелюшник витріщив на неї очі, але сказав ось що:

- Чим крук схожий на капшук?

"Ну, тепер буде веселіше! - подумала Аліса. - Люблю загадки!"

- Думаю, я розлущу ваш горішок, - промовила вона вголос.

- Ти думаєш, що зумієш знайти відповідь: ти це хотіла сказати? - мовив Шалений Заєць.

- Саме це, - відповіла Аліса.

- Тоді думай, що кажеш, - мовив Заєць.

- Я завжди думаю! - поквапливо сказала Аліса. - Принаймні... принаймні кажу, що думаю... Зрештою, це одне й те саме!

- Аніскілечки! - скрикнув Капелюшник. - Ти ще скажи, ніби: «я бачу, що їм» і «я їм, що бачу» - одне й те саме.

- Ти ще скажи, - докинув Шалений Заєць, - ніби «я люблю те, що маю» і «я маю те, що люблю» - одне й те саме!

- Ти ще скажи, - підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що «я дихаю, коли сплю» і «я сплю, коли дихаю» - одне й те саме!

- Щодо тебе, друзяко, то це й справді одне й те саме, - зауважив Капелюшник, і на тому розмова урвалася.

Якусь часину товариство сиділо мовчки, й Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки.

Капелюшник перший порушив мовчанку.

- Яке сьогодні число? - звернувся він до Аліси, добувши з кишені годинника. Він дивився на нього тривожними очима, тоді струснув ним і приклав до вуха.

- Четверте, - хвильку подумавши, мовила Аліса.

- На два дні відстає, - зітхнув Капелюшник, і додав, світячи лихими очима на Шаленого Зайця:

- Я ж тебе застерігав: масло не годиться для годинників.

- Але ж то було масло найвищого ґатунку, - сумирно відповів той.

- Так, але в нього могли потрапити крихти, - буркнув Капелюшник. - Додумався - мастити кухонним ножем!

Шалений Заєць узяв годинника й похмуро вп'явся в нього очима, тоді вмочив його у свій чай і глянув ще раз, після чого не знайшов нічого кращого, як повторити:

- Але ж масло було найвищого ґатунку!

- Який кумедний годинник, - зауважила Аліса, що з цікавістю зазирала Зайцеві через плече. - Показує дні, але не показує годин!

- Ну то й що? - промимрив Капелюшник. - Може, твій годинник показує роки?

- Певне, що ні, - жваво відказала Аліса. - А все тому, що рік триває дуже довго.

- Отак і мій - сказав Капелюшник.

Аліса розгубилася. Капелюшникові слова, здавалось, були позбавлені будь-якого глузду, хоча вона добре розчула кожне слово.

- Я не зовсім вас розумію, - сказала вона якомога чемніше.

- Сонько знову спить, - зауважив Капелюшник і хлюпнув йому на ніс гарячого чаю.

Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей:

- Звичайно, звичайно, те самісіньке хотів сказати і я!

- Ну, як там загадка? Ще не відгадала? - запитав Капелюшник, знову повернувшись до Аліси.

- Здаюся! - сказала Аліса. - І яка ж відповідь?

- Уявлення не маю, - сказав Капелюшник.

- Я так само, - озвався Шалений Заєць.

Аліса стомлено зітхнула:

- І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді!

- Якби ти знала Час так, як я, - насупився Капелюшник, - ти б цього не казала, бо Він - живий.

- Не розумію, - сказала Аліса.

- Ще б пак! - зневажливо тріпнув головою Капелюшник. - Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася!

- Здається, ні... - обережно відповіла Аліса. - Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови.

- Ага! Тоді все ясно! - сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев'ята ранку - якраз час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце - і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати.

- Хотів би я, щоб настав час обіду, - тихенько зітхнув Шалений Заєць.

- Звісно, це було б чудово, - задумливо мовила Аліса, - тільки до того часу я ще, мабуть не встигну зголодніти. '

- Мабуть, - погодився Капелюшник. - Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно.

- Так і ви робите? - запитала Аліса.

Капелюшник скрушно похитав головою.

- Аби ж то... Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чайною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, - на великому королівському концерті. Я мав співати:

Іди, іди, борщику,
Зварю тобі дощику
В олив'янім горщику...

- Знаєш цю пісню?

- Та наче щось таке чула, - відповіла Аліса.

- Там є ще продовження, - і Капелюшник заспівав:

Мені каша, тобі дощ
Щоб періщив густий борщ!
Іди, іди, борщику...

Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: «Іди-іди-іди-іди-іди...»

Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав.

- Ну так от, - повів далі Капелюшник, - доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: «Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!»

- Яке дикунство! - вигукнула Аліса.

- І відтоді, - тоскно додав Капелюшник, - Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді у нас завжди шоста година.

Нараз Алісу осяяв здогад.

- І через те стіл накритий до чаю*? - спитала вона.

- Атож, саме через те, - зітхнув Капелюшник. - У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд.

- Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу, чи не так? - спитала Аліса.

- Достеменно так, - відповів Капелюшник. - Вип'ємо чашку і пересідаємо до другої.

- А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? - ризикнула спитати Аліса.

- Давайте міняти тему! - втрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. - Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам казку.

-Боюсь, я не знаю жодної, - збентежилася Аліса.

- Тоді розкаже Сонько! - скрикнули обидва чаєпивці. - Гей, Сонько, прокинься! - І вони ущипнули його відразу з обох боків

Сонько спроквола розплющив очі.

- Я не спав, - озвався він хрипким голосочком. - Я чув, хлопці, кожне ваше слово.

- Розказуй казку! - зажадав Шалений Заєць.

- Будь ласка, - підхопила Аліса.

- Але хутко, - докинув Капелюшник, - бо знову заснеш і не докажеш до кінця.

- Колись давно жили собі три сестрички, - швидко заторохтів Сонько, - і звали їх Олша, Асіла і Тільда*. І жили вони на дні криниці.

- І що вони там їли? - запитала Аліса, яку завжди цікавили проблеми харчування.

- Мелясу**, - сказав Сонько, хвилину подумавши.

- Не могло такого бути, - лагідно зауважила Аліса, - адже вони всі були б недужі.

- А вони й були недужі, - сказав Сонько. - Дуже недужі...

Аліса спробувала уявити, як то можна все життя харчуватися самою мелясою, і це тільки посилило її сумніви.

- А чому вони жили на дні криниці? - допитувалася вона далі.

- Чому ти не п'єш більше чаю? - цілком серйозно мовив Шалений Заєць.

- Більше? - образилася Аліса. - Я ще взагалі його не пила!

- Більше чаю вона не хоче, - задумливо сказав Шалений Заєць

- Ти хочеш сказати, менше чаю вона не хоче, - втрутився Капелюшник, - адже випити більше, ніж нічого, дуже просто.

- А вашої думки ніхто не питав, - зауважила Аліса.

- То хто тут зачіпає приватні теми? - переможно запитав Капелюшник.

Відповісти на це було нічого, тож Аліса взяла собі чаю і хліба з маслом, а тоді знов повернулася до Сонька.

- То чому ж вони жили на дні криниці?

Сонько знову трохи подумав і промовив:

- Бо то була мелясна криниця.

- Таких не буває! - сердито сказала Аліса.

- Тс!.. тс!.. - засичали на неї Капелюшник і Шалений Заєць.

- Як моє не в лад - я з своїм назад! Докінчуй казку сама, - набурмосився Сонько.

- Ні, ні, будь ласка, розказуйте далі! - покірно сказала Аліса. - Я більше не перебиватиму. Мабуть, один такий колодязь усе ж був.

- Один! Аякже! - запирхав Сонько. Проте оповідати далі не відмовився.

- Отже, ці три сестрички... вони, бачте, жили собі, лижучи...

- Лежачи? - засумнівалася Аліса, забувши про свою обіцянку.

- Не лежача, а лижучи - вони лизали мелясу! - випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів.

- Мені потрібна чиста чашка, - перебив Капелюшник. - Пересуньмося на одне місце.

І тут-таки пересів на сусідній стілець. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць - на місце Сонька, й Алісі, хоч-не-хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця. Капелюшник єдиний виграв від такого переміщення, зате Алісі було найгірше, оскільки Шалений Заєць устиг перекинути у своє блюдце глечик з молоком.

Алісі не хотілося знов ображати Сонька-Гризуна, тож вона спитала дуже обережно.

- І все ж я не розумію: як вони там жили?

- Як, як? - озвався Капелюшник. - Лизнуть меляси, та й точать ляси... Второпала, дурненька?

- Перепрошую, а що таке ляси? - спитала Аліса, пускаючи повз вуха останнє Капелюшникове слово.

- Ляси - це баляндраси, - пояснив Сонько.

Спантеличена такою відповіддю, бідна Аліса аж кілька хвилин не перебивала Сонькової оповіді.

- Отак вони й жили, - вів спроквола Сонько-Гризун, позіхаючи й тручи очі, бо його починав морити сон, - лизнуть меляси, поточать ляси, та й малюють всякі вихиляси - усе, що починається з літери Б.

- Чому саме з Б? - поцікавилася Аліса.

- А чом би й ні? - рвучко підвів голову Шалений Заєць.

Аліса знову вмовкла. Сонько-Гризун став западати в дрімоту, та коли Капелюшник його вщипнув, він тоненько вискнув і заговорив далі:

- ... з літери Б, наприклад: баляндраси, блідий місяць, байдики, багацько... До речі, чи траплялося тобі бачити таку штукенцію, як багацько?

- М... м... м... Як би вам сказати, - остаточно розгубилася Аліса. - Я не думаю...

- То й не кажи нічого! - озвався Капелюшник.

Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі - чи не покличуть її назад.

Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.

- Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! - казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. - Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!

Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.

- Оце цікаво! - подумала вона. - А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти?

Вона увійшла, і... знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком.

- Тепер я вже буду мудріша, - сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.

І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями.

Технології

Іврит в малюнках - будинок +аудіо

Аліса в країні чудес - розділ 10 (аудіоказка)

Омарова кадриль

Аліса в країні чудес - розділ 9 (аудіоказка)

Розповідь Казна-Що-Не-Черепахи

Аліса в країні чудес - розділ 8 (аудіоказка)

Королевин крокет

Аліса в країні чудес - розділ 7 (аудіоказка)

Божевільне чаювання

Зміст